вотевер

Попередні 20

04 травень 2007

первомай

beregite_lliss

Posted at 13:50 | Посилання | Add to Memories | Tell a Friend

18 квітень 2007

пам'ятаєте кірстен данст у фільмі "інтерв'ю з вампіром"? вона там грала вампірицю клавдію, навічно ув'язнену в тілі маленької дівчинки. дорослу баберу в тілі дитини. дитину, нафарбовану і одягнуту як доросла бабера. і поводилась вона, як бабера, і з чоловіками кокетувала, і трахалась - ну просто мала кирпатий носик, нерозвинуте тіло, ніжну шкіру і тоненький дівчачий голосок.

а ось українська дівчинка алінка гросу, з якою трапилось те ж саме. бляцька печаль на дитячому личку, яка прєлєсть.

11 квітень 2007

мій друг труси

треба було для перекладу дізнатись, як виглядають slipy. знайшла - і не змогла повірити у власне щастя.
коли мені було років дванадцять, а моїй двоюрідній звідній сестрі олі суботкіній - п'ятнадцять, ми чимало часу присвячували розгляданню сторінок із чоловічими трусами у каталогах одягу. каталогів оля мала багато, бо її мама була кравчинею. і попри це усі чоловічі труси ми знали напам'ять. так само достеменно, як і всі представлені там типи чоловічих стегон, животів і рослинності на них. на фотографіях здебільшого не було чоловічих облич, і чоловічі коліна та ступні також оминались увагою, але нам вистачало. ми впивалися жадібними поглядами в квадратики на животах і зворушливі беззахисні пагорби, обтягнуті клаптями різнокольорової тканини. ми ділили їх між собою, ці пагорби, тицяючи в них дитячими пальцями. кращі зразки діставались, здебільшого, олі - вона була старшою. але я й так почувалася задоволеною, чого там гріха таїти.
і ось, шукаючи, як виглядають slipy, я знову повернулась у дитинство. зіткнулася обличчям до обличчя зі старим другом.
привіт, друже!

свята ослиця та її раби

Lori Field

( ........................................................... )

01 квітень 2007

кладбіщєнская історія

я її взагалі вперше в житті бачу. а вона, посеред усіх цих перехресних застільних криків, повертає до мене голову, наближує впритул лице (аж я відчуваю запах ковбаси і оливок) і каже:

мені опять однокласник сниться. ужас. це отак всігда буває, шо в класі один або два мальчіка з остальних вибиваються. от і він такий. у нас були дєвчонки красіві, а він з другом чого-то до мене приєжжали на вєлосіпєдах кататись. ну не знаю, чого. ну нічо такого не було. но приєжжав. і він у нас первий умер. в восімнацять лєт. така трагєдія: єдінствєний син. і дуже позній, шо вони вже не могли родить. ми так плакали. прічьом, і у мене був уже парєнь, і у нього дєвчонка. нічо такого не було. ну була там сімпатія, любила я його. но він мені сниться до сіх пор. і замуж я када вишла, уже снився. і уже скоко лєт прошло, двєнацать лєт прошло, а він мені сницця в еротічних снах. нє, ну не то шоб там. ну, шо ми на лавочкє сидим, цілуємся. приятні сни. но страшно. я даже від них просипаюся. мені страшно.

я не знала, що відповісти, тому цокнулася з нею коньяком

30 березень 2007

кубок большого орла

купили вчора в фотоательє на Берестейській

( людей зі слабкими нервами прошу вийти і пошукати пакет для блювання )

короткий зміст попередніх серій

у нас щодня вибухає котел. по-справжньому так вибухає: з величезною кулею вогню і хмарою кіптяви. тепер ми, закіптюжені, з чорними рийками, в обгорілому одязі, потерпаємо від холоду. поки всі потрохи роздягаються, ми навпаки змушені одягати по три теплих светри, шерстяні кусючі шкарпетки і спати під ковдрою і ліжником. і все-одно холодно. весь час.

грітися ми ходимо вдень на вулицю. там палять соснові гілки і тому пахне церквою.

кожна спроба прийняти душ - витончена середньовічна мука. колонка у нас теж несправна, а в трубах дуже поганий напір. і тому вода, за шістдесят секунд нагрівшись до нестерпного окропу, блискавично холоне і стає крижаною. доводиться наступних хвилин п'ять сидіти у бридкій ванні (а це ж уже облитися встигли - точніше, обпектись - і тепер протяг широкими мазками розвозить краплини по шкірі), тремтіти, клацати зубами і, матюкаючись, чекати, коли настане благословенних шістдесят секунд окропу. назагал процедура триває хвилин сорок.

це просто якийсь шаолінь, скажу вам чесно.

а сьогодні я їхала в маршрутці, де переді мною сіла висока така, довгонога красотка. я бачила її відображення у вікні, як у дзеркалі, а вона про це не підозрювала. у красотки був хороший настрій, бо вона сьогодні мала вихідний (про це я довідалась з її телефонної розмови). поговоривши, вона різко повернула голову до шиби, вищирила зуби і пильно почала роздивлятись, чи не позастрягало там якої їжі. не позастрягало, я бачила. кілька хвилин красотка сиділа спокійно, але було помітно, що собою вона задоволена. ще подивилась на нігті, помацала пучками пальців вії і подивилась на пучки. а потім знову різко повернулась до шибки, ніжно та лукаво посміхнулась, і безгучно сказала: прівєт. і поправила зачіску. а тоді знову: прівєт. я прочитала це по її губах.

в підземному переході на академмістечку я почула, як одна ошатна п'ятдесятирічна єврейка сказала подрузі: василий геннадиевич, тот, который с трубкой, кинорежиссер.

ми з ондрейом зробили покупку тисячоліття. коли настане день, я вам її покажу і ви обзавидуєтесь.

недалеко від нашого будинку ми зустріли їжака. але спочатку я подумала, що то за нами женеться зграя щурів із метою загризти.

на різного роду акціях або в маршрутках мені постійно хочеться запустити руку в волосся комусь незнайомому. рано чи пізно я це зроблю.

20 березень 2007

останнім часом мені щастить

щойно я тримала в руках відрізане свиняче вухо

Posted at 13:14 | Посилання | Add to Memories | Tell a Friend

19 березень 2007

уринотерапія

( русская моча против скальпеля врача )

15 березень 2007

о ці очі чихуахуа

кілька днів тому мені дали потримати в руках цуценя чихуахуа. хоча, в яких там руках - воно було менше, ніж моя долоня. тримаючи, я боялась поворухнутись, боялась навіть видихнути повітря. ця істота не могла називатись собакою - вона була завбільшки з ліве вухо мого пса.
я обережно поклала цуценя на підлогу. підтиснувши під сухий задок шнурівку хвостика, воно дрібно тремтіло. у нього сльозились очі (блискучі, розпачливі й жалібні). у нього підкошувались лапи (тонші за найтонший із ваших мізинців). воно намагалось кудись втекти, але не мало сили пройти навіть кількох метрів.
і, ніби цього всього було замало, оксана сказала, що цуценя хворе. вони щодня возять його до ветлікарні на уколи. вчора, сказала оксана, нам попався такий лікар - у нього дрижали руки, він не міг втримати шприца, а коли вколов, песик заверещав і вчепився зубами мені в руку, сказала оксана. (а які у нього зуби? а які у нього зуби? - подумала я). а потім, продовжувала оксана, коли ми вийшли з ветлікарні, я побачила, що весь лівий бік моєї куртки залитий кров'ю.
я подивилась на чихуахуа, зіщулене в кутку: та з нього від сили націдиш півсклянки крові - не більше.
воно було таке безпомічне, беззахисне, що я знову не змогла дихати.
воно було таке безпомічне, беззахисне, крихітне, крихке, таке кволе, таке вразливе.
що мені захотілось скрутити йому шийку.

і тобі теж я хочу скрутити шийку.

12 березень 2007

сорок кілометрів

ми бачили великі зелені поля, рівні-рівні, гладенькі, і десь вдалині на них лежали плескаті скельця талої води.
бачили вербові котики.
між Миколаївкою і Козинцями, на лісовій галявині ми бачили Березень. Березень виглядає як старий дід, вбраний у подертий брудний одяг, на голові - хутряна сіра шапка, схожа на затяганих дитсадківських м'яких зайців. Березень повзав на колінах і рукавом куфайки розчищав сніг, щоб швидше прийшла весна.
ми бачили, як сосни ростуть з невеликих озер. і бачили завалені сміттям пустища.
бачили заіржавілий автобус, заточений у заростях.
а ще я сама бачила, як у Козинцях до одного з дворів, у шпарину під парканом пролазило чортеня. шпарина була для нього трохи завузька і чортеня вертіло задом, а ще метляло хвостом.
потім сонце почало сідати, і, якби не холодний вітер, я повірила б, що ми їдемо по великому павільйону. далекі будинки, дерева і хмари були підсвічені штучним цегляним світлом. а потім нас обігнав порожній жовтий автобус з яскравою внутрішньою ілюмінацією. в автобусі не було навіть водія. він їхав собі вперед прямою, як стріла (або як струна) дорогою.
і зник.

11 березень 2007

станція кічеєве

якби я вміла малювати, я намалювала б таку картинку. на ній багато було б фіолетового, бо ніч, але майже все біле, тому що зима. глибокий сніг, м'які складки і великі лапаті сніжинки, густо і повільно. прямокутний двір, обгороджений зеленим дерев'яним парканом. сарай, майстерня, літня кухня. колодязь. лавка. пеньок. велика обшарпана ванна, а в ній - кістяк ялинки. а над ванною душ на високій ніжці і з широкою лійкою, як соняшник. із душа скрапувала б вода, і вода була б гарячою. вона парувала б. у дворі тут і там розкидані були б різні речі: ровери, звісно, і м'яч, і крісло-гойдалка, і вентилятор, і з мотузки звисали б шкарпетки, труси, колготи і майки, може, стояло б собі піаніно, звідки я знаю, а, може, навпаки, акордеон (все одно ніхто не вміє грати), і якийсь агрегат - наприклад, для доїння корів - з дротами, кнопками й лампочками (лампочки блимали б), і гарбуз, і горобці клювали б чорне насіння - воно виглядало б як цятки на снігу, це було б дуже захаращене подвір'я, а в кутку стояло б ліжко з різьбленими ніжками і спинкою, а під ліжком - чиєсь взуття і чийсь зіжмаканий одяг, а поруч із ліжком - круглий столик, на якому - два горнятка з гарячою рідиною всередині (чаєм або супом), і чайник, накритий спеціальною подушкою для зберігання тепла, і в головах - торшер, який відкидав би на ліжко чітке коло жовтого каламутного світла, а щоб уже зовсім, там була б з іншого боку якась піч, хоча, можливо, й камін, а над ліжком нависало б гілками дерево, а гілки прогиналися б, зрозуміло, під вагою червоних яблук, ну і це - з ліжка, з-під важкої і грубої перини стирчали б чотири ноги, бо навколо мороз, а під периною страшенно гаряче, і треба трохи якось прохолоджуватись, і було б ясно, що ноги сплетені між собою, і там, всередині, під периною, теж усе сплетене, а цим людям, які там лежать, їм не можна разом лежати в ліжку, бо вони, може, родичі

08 березень 2007

будеш моїм ровером

коли виїжджаєш ровером на гірку,
ніби мелеш у млинку перець

Posted at 17:56 | Посилання | Add to Memories | Tell a Friend

04 березень 2007

а ще є така красива пісня

василь петрович, ваше молоко
мене навчило ніжної любові...

03 березень 2007

кікі кікі кікі

спочатку висока алкоголічка з волячими очима пройшлась вагоном, виконуючи на акордеоні про адінокая бродіт гармонь. слідом чалапав анітрохи не схожий на неї хлопчик, підставляючи нам картатий кашкет. спасибі вам, добрі люди! - вчительським суворим голосом крикнула алкоголічка. больше спасібо, сказав хлопчик.
а потім у вікні я спостерігала відображення дівчинки з довгою косою, яка обіймала за шию свою маму. дівчинка казала:
кікі, кікі, кікі. кікі, кікі, кікі. кікі, кікі, кікі. дорогий племінничку, я буду називати тебе кікі. кікі, кікі, кікі. дорогий племінничку, я буду називати тебе кікі.

27 лютий 2007

дві прості історії про ванну

***
певна жінка так боялась підхопити страшну заразу з чужої ванни персикового кольору, де навколо стоку патьоками налипла іржа, що кожного разу перед купанням старанно і довго її шурувала їдкими миючими засобами. і ось шкіра жінки вкрилася опіками і струпами, і все тіло нестерпно свербіло, і вона не могла більше роздягатися перед іншими людьми. навіщо зайвий раз робити людям неприємно.
***
купаючись у чужій ванні персикового кольору, певна жінка роздивлялась патьоки іржі навколо стоку і дрібні плями плісняви на стінах. від цих плям стіни скидались на шкури далматинців. коли зникло світло, жінка запалила велику червону свічку, товсту, як литка. майже у повній темряві стало видно, що жінка насправді сидить у густій хмарині пари. крізь пару ледь-ледь пробивалося полум"я свічки. дещо стає очевидним лише в темряві.

21 лютий 2007

тривожні куколки

( відкриття виставки білоруських художників )

09 лютий 2007

тонкощі

кілька днів тому моєму сусідові Віті приснився маленький коричневий песик з обрубаним хвостиком. песика звали Інздра. це Вітя точно запам"ятав.
коли моєму сусідові Віті було п"ять років, старші подруги повели його до школи. побачивши директора, Вітя вирішив, що це, безсумнівно, брат Брєжнєва. а поглянувши на портрети Крупської і Макаренка (обидвоє в окулярах у тонкій оправі), що висіли у кабінеті завучки (котра теж носила окуляри в тонкій оправі), Вітя зробив логічний висновок, що жінка повісила у себе портрети батька та матері.

рідко у кого зустрінеш таку добру оптику. майже ні в кого, зрештою.

02 грудень 2006

пригадалося

навіяне by

vlotko
а в Одесі, в парку культури і відпочинку, біля пам`ятника невідомому солдату, постійно стоїть варта школярів. коли ми там були минулого місяця, їм давали нагороди. називали їхні імена, і вони в рядок по 5шт., одягнуті у військову випрасувану форму, марширували і приймали грамоти. а потім із гучномовців почувся потойбічний голос: ані пагіблі за тєбя, помніш лі ти іхніє глаза і руки, ані аддалі сваі жизні на вайнє, аставів дома жон, дітєй і матєрєй, іх свєтлиє ліца пєчяльна смотрят на тібя іс сазвєздій альдебарана і гардемаріни, наша галубая планєта мірна вєртіцца во всєлєнной, і ти можеш прасипацца утрам і чістіть сваі крошечниє зуби, а ані нікагда уже нє увідят солнєчного затмєнія. тощо.

то був бобінний запис ще, либонь, із шістдесятих років, і чувак з радянським потустороннім голосом давно уже пішов в удобрєнія і компост. а голос його лунає і гіпнотизує школярів у формі.

30 листопад 2006

альонах - етоянах - какдєланах

хорошу перукарку звати яна.
погану перукарку звати аня.
прізвище хорошої перукарки - мноґосмислова.

я навіть не хочу знати прізвища поганої перукарки.